Іван Вазов
БОЛГАРСЬКА МОВА
Священна мово прадідів моїх,
Ти вбрала в себе жаль одвічний, муку
І зойки тої, що в сльозах гірких
Нас повила на глузи та розпуку.
О мово пишна, хто лиш не картав,
Не бив тебе, не вводив у неславу?
А чи вслухався той, хто ганьбував,
У слів твоїх мелодію ласкаву?
Невже не вчув, яка в тобі могуть
І скільки ліпоти в дзвінкоголоссі —
А як розкішно барви в нім пливуть,
Неначе оболоки ясноросі?!
Ославлено тебе на всі краї,
Оганьблено, сплямовано нещадно.
І чужаки, і їхні холуї
Тебе зреклись, о мово многострадна!
Не маєш ти, мовляв, високих слів,
Щоб думи проректи благословенні.
І геній твій пісенний не прозрів —
З тобою тільки гнути теревені.
Від сповитку я чую цю хулу,
Осуду цю принизливу, огидну,
Цю лжу слизькоязику і гнилу
Про наймиліше — мову нашу рідну.
Візьму я та й на збитки ворогам
У надих оберну твій сором чорний
І дбалому потомству передам
Погожий звукоплин твій неповторний.
Обмию з тебе я паплюжний бруд —
І блиск твій чистий наново заграє.
А тих, від кого ти зазнала згуд,
Красою я твоєю покараю.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
