Володимир Некляєв
* * *
Не з тими пішов і кудись не туди.
Дарма путь-дорога просила:
«Стривай.
Поміркуй.
Озирнися.
Зажди».
Вела нерозгадана сила.
Казав він путі: «Ти не та. Замовчи».
Ні чорту не вірив, ні Богу —
І йшов безупинно
удень і вночі,
Аж поки здолав путь-дорогу.
І рушив тоді навмання, і сліди
Покинув, що стежкою стали.
А ті, що за ним не пішли,
хто куди
Позбочували й заблукали.
Зорили вони — хто з дупла, хто з нори,
Обрісши мохами й корою —
Як він при горі,
як на версі гори,
як зник
і пропав за горою.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
