Ригор Крушина
КАТЕРИНКА
Цидулочки у скриньці,
Папуга попри ній.
Захриплій катеринці
Вже випав упокій.
Вона ішла сумливо,
З пташиним говірком,
А гурт дітей шумливо
Вистрибував слідком.
«Розлуку» все співала,
А приязна рука
Сіромі подавала
В шапчину мідяка.
І доленьку папуга
Вістив усім одну:
«Веселощі й притуга,
Шляхи на чужину».
Ми радісно і славно
Сміялися тоді.
У рідній хаті справно,
Не скоримось біді…
Та вила катеринка,
Стогнала недарма.
І от — черства скоринка,
І повна сліз зима.
І подих солоднечі
В краю чужому, — там,
Де взяв собі на плечі
Я катеринку сам.
У стомі йду повз море
Й ялиці смоляні.
Невже розлука й горе
Судилися мені?
Невже повік свого я
Не матиму кута?
І праця мов в ізгоя,
І на душі сльота.
І сонце пряжить люто,
Щипає губи сіль.
Ступа́ з тобою скрута
У спеку й заметіль.
А скрута — серцю мука,
Голосить і вона:
— Розлукою розлука —
Чужинна сторона.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
