четвер, 31 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Безвідрадісна слава"

Ригор Крушина
БЕЗВІДРАДІСНА СЛАВА
Згасає парка жарінь,
І душно кругом, і мляво.
І ти стоїш, мов тінь,
Моя поневажена славо!
Противник казиться мій
І кидає клятьби злісні:
Чому на війні світовій
Я пестив мрію і пісню?
Чому я тепер ізнов,
Хоч юнь відійшла в минулість,
Співаю про ласку й любов,
Шаную кохання й чулість.
Мене розуміє поет
І той, хто рівняє з ним кроки.
По правду, збувшись тенет,
Іду я у світ широкий.
Тому я в чужім краю
І все найдорожче позаду,
Тому всю сімю мою
Повік охопили згади.
Тому і парка жарінь,
І душно кругом, і мляво.
І ти стоїш, мов тінь,
Моя безвідрадісна славо.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

середа, 30 січня 2013 р.

Володимир Некляєв, "Над річкою в садку"

Володимир Некляєв
НАД РІЧКОЮ В САДКУ
Згубили дати лад.
І час спинив свій біг.
Вертається назад
Давно забутий сніг.
Здійняв забутий дощ
Блакитняве крило.
Усе було вже, хоч
Майбуті не було.
Над річкою в садку,
Що від калин жарить,
Натисну на пругку,
Немов пружина, віть.
Галузку відпущу —
Майне за кругогляд, —
І вернеться назад,
І вернеться назад.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

вівторок, 29 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Коло печі"

Ригор Крушина
КОЛО ПЕЧІ
Метушилася ти коло печі.
Що за ліктики ладні і плечі!
Пружне тіло, хороше таке.
А з-під хустки — волосся витке.
Я не бачив рожевого личка
І шумливої тої щербички,
Що диміла собі з казана —
На вогні булькотіла вона.
А завзяття твоє й трудовитість
Не давали мені роздивитись,
Що варилося в тім казані:
Мо’, картопля, а може, і ні.
Може, хто чарівливого зілля
Туди всипав про наше весілля.
І слова вже просилися з губ:
«Пригорни ти мене, приголуб».
Метушилася ти коло печі.
Пнулись груди мої молодечі.
Спаленілий, зітхав я тайком.
Був несмілий… юнак юнаком.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

понеділок, 28 січня 2013 р.

Володимир Некляєв, "Глухий завулок..."

Володимир Некляєв
* * *
Глухий завулок.
Вітер.
Ніч.
Прощання.
Я загорнусь, до неба звівши зір,
І в думці відновлю пливке кохання,
Неначе полювання хижий звір.
Ім’я згадаю.
Плечі.
Губи.
Очі.
Воно ж було! Бентежне, запальне!
І тінь його поверх безодні ночі,
Немов рожевий янгол, промайне.
У тіні тій, що ледь над прірву злине —
Й, крило зламавши, кане у глибінь,
Я в щасті проживу бодай хвилину…
Як звір, що п’є сяйливу рожевінь.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

неділя, 27 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Надхмарні замки"

Ригор Крушина
НАДХМАРНІ ЗАМКИ
Я замків надхмарних спорудник,
Планую, пишу і будую.
З цеглинок надій і жаготи
Мурую високий підмурок.
А вежі блакитних палаців
Спокійно стоять, мов твердині.
І я, ніби в дикій пустелі,
Де хвилями плещуть піски,
Далеко від рідного краю,
Самотній, співаю і мрію.
Зрина дивовижний міраж —
Величне й принадливе місто.
Та це ж відбудований нині,
Воскреслий з руїни мій Мінськ!
Я замків надхмарних спорудник,
Мости між роками наводжу:
Якось я, з коханою бувши
Ввесні коло Свіслочі, марив
Про долю і щастя народне
І, певно, про долю свою.
Це все мої замки на вітрі!
І доля недолею стала.
Але я і досі —
На диво —
Казкові споруджую замки.
Я ставлю зі слів небосяги,
Будую собі, хай там що.
Німотно проходять чужинці,
Добра і любові не вчувши.
Не чує мене і мій край.
А деякі навіть кепкують:
— Дарма ти, поете, згоряєш
У віршах огненних любовних.
Кохання на світі нема.
…Пусті балачки і зловтіха
Мене не бентежать нітрохи.
Простую пустелею безбач.
Маячить яскравий міраж —
Мої побудовані замки.
Я вірю: десь поруч — оаза,
Відвіку зати́шний куток.
Утишу там спрагу невситну.
Нап’юся води-джерелиці.
А розкіш повітряних замків
Не буде, мов привид, облудна.
Бо вірш мій — чуттєвий і справжній —
Холодні, безпристрасні душі
Ліричним рядком зігріває.
Наш край, наш народ відгукнеться…
Я в ліриці, мабуть, немарно
Химерні споруджую замки.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

субота, 26 січня 2013 р.

Сергій Законников, "Бережи себе, Україно!"

Сергій Законников
БЕРЕЖИ СЕБЕ, УКРАЇНО!
Край святий воскресає з руїни,
Щоб на повні задихати груди…
Бережи себе,
Україно,
Ще одної Вкраїни не буде.
До свободи терниста стежина…
Опирайся і страхові,
Й зморі.
Бережи себе,
Україно,
Від Полісся до Чорного моря.
Бережи від чужинців зрадливих
Рідний прапор,
Що в майві єднає
Золотаві пшеничні ниви
І небесну блакить безкраю.
Бережи щастя-долі початок…
Хай зоріють надією очі
Поставних юнаків, дівчаток,
Що тобі злет і велич пророчать.
Слава встане твоя неминуче:
Маєш ти проти лиха замову —
Неповторні пісні співучі
І державне Шевченкове слово.
Щоб не впасти в сльозах у руїну,
Щоб не бути ніколи рабою,
Бережи себе,
Україно,
Бережи себе,
Україно!..
Ми до волі йдемо за тобою!
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Володимир Некляєв, "Цяцянка"

Володимир Некляєв
ЦЯЦЯНКА
Яка ж бо цяцянка зникає!
Набридлива правда людськая,
Нестерпного світу мана —
Вона!
Вона, що ввігналась неждано,
Як фінка під ребра. Зарано
Кольчугу я кинув у кут!
Не тут,
Не тут, сидячи напівголим
За чаркою з сонним монголом,
Йому сповідатись до ранку:
«От мав я цяцянку…»
Монгол це повз вуха пуска,
Бо сам серед степу зника.
Зорить, як у степ, крізь мій стан
І фінкою крає бухан.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

пʼятниця, 25 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Заява брехуна"

Ригор Крушина
ЗАЯВА БРЕХУНА
Я народився в Сорбонні.
Жив і навчався в Лісабоні.
П’ятнадцять років мавши віку,
В науку я пішов велику.
Я докторат склав у Найробі.
Тож фахівець я у хворобі,
А також фахівець у мові.
Мій атестат лежить у схові
При Дербськім університеті.
Я знаний між авторитетів.
Моє ім’я в літературі —
Як невгавущий гомін бурі.
Пишу поеми і романи,
Можливо, ви їх не читали.
Проте є відгуки з Гавани:
Несу я чисті ідеали.
Прошу вас, майте на прикметі
Мою заяву нелукаву
І дайте місце в комітеті,
Що захищає лю́́дську славу.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

четвер, 24 січня 2013 р.

Володимир Некляєв, "Нервово накину кашне..."

Володимир Некляєв
* * *
Нервово накину кашне
(Французьку одежу).
— Навідаєш знову мене?
— Адже ж бо.
Пуска, ніби мавка, ману.
— Зварити ще чаю?
Я знаю, що вже не верну.
Вона відчуває.
Як каже французький звича́й,
Обійме грайливо
І ніжно промовить: «Бувай.
Вертайся. Щасливо».
Знадвору зирну у вікно —
Махає рукою…
Екран мерехтить у покої,
І чути французьке кіно.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

середа, 23 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "До молодої читачки"

Ригор Крушина
ДО МОЛОДОЇ ЧИТАЧКИ
Ти в кутки ховаєшся зати́шні,
В самоти́ні крається серде́нько.
Почуття твої — зелені вишні,
Бо ти зовсім, зовсім молоденька.
Жалуєш славетного героя,
Плачеш і смієшся непідробно.
Раптом душу хвилею-горою
Затопила туга ворохобна.
Ти читаєш книжку, а неспокій
Епілогу щасного шукає.
Війни, муки, голод, біль глибокий —
Ось вона, минувшина тяжкая!
Тільки час від часу батьківщину
Осявають радощі великі.
Знай, що мова наша не загине,
Мова предків житиме повіки!
Ти читаєш книжку — потай, знишка,
Там, де гомін лю́дський завмирає.
Нині світ тобі відкрився трішки,
Завтра він відкриється до краю.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

вівторок, 22 січня 2013 р.

Володимир Некляєв, "Летюча зірка"

Володимир Некляєв
ЛЕТЮЧА ЗІРКА
Аж коло скроні світу
Майне і пропаде.
Ні голосу, ні сліду
Ніде, ніде, ніде.
А світ собі гуде,
Мов перед святом пошта.
Майне — і пропаде.
Звідкіль? Куди? Пощо ж то?
Сплакне густий вербняк
На стежку в чистім полі.
В усьому — долі знак.
…А що ж це, як не доля?
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

понеділок, 21 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Неньчина сльоза"

Ригор Крушина
НЕНЬЧИНА СЛЬОЗА
Побивалась ненька
Рано-пораненьку,
Плакала вона.
Сина взято з дому,
Завела по ньому
Жалібна весна.
До чужого поля
Вигнала недоля —
І його нема.
О, невже ті сльози
Висхли на дорозі,
Станули дарма?
Мов живуще тіло,
Сонце їх зігріло,
Підняло увись.
Кучериком пари
Завихрили хмари,
В безвік понеслись.
І шукають сина
Всюди без упину,
І журба лягла
На сніги, крижини
Й росяні долини,
Де туман-імла.
У далекім краї
Спомин тужний крає
Серденько моє.
Мамо, не пропали
Cліз твоїх опали!..
Блискавиця бє.
З гуркотом і свистом
Череслом огнистим
Хмари розріза.
Голос твій гнівиться
Шалом громовиці,
І твоя сльоза,
Що її, блискучу,
Ревну і жагучу,
Небо вберегло,
Краплею святою
Впала самотою
На моє чоло.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

неділя, 20 січня 2013 р.

Сергій Михалков, "Як дід корову продавав"

Сергій Михалков
ЯК ДІД КОРОВУ ПРОДАВАВ
Російська народна казка
Якось дід корову привів на базар,
Та все не траплявся купець на товар.
Хоч хто про коровицю діда питав —
Усяк базарянин ганьбу їй давав.
— Продайте нам, діду, корову свою!
— Охоче! Я зранку тут з нею стою!
— Тож дорого правите ви найпевніш!
— Та де там! Бодай би вернути свій гріш!
— Чого корівчина така захуда?
— Хиріє, анахтема. Чиста біда!
— А скільки ж корова дає молока?
— На жаль, молока я не пив і ковтка…
Весь день на базарі стояв коровар,
Та все не траплявся купець на товар.
Аж зглянувся раптом якийсь парубчак:
— Не плужить у торзі вам, діду, ніяк!
Нехай уже я за корову візьмусь,
Ачей і продам худібчину комусь.
Коли це багач підійшов з капшуком,
От-от і він торгу доб’є з юнаком:
— Продай-но корову!
— То гроші плати!
Худобини кращої годі знайти!
— Та ну? Щось корова занадто марна́!
— Не сита, хоч дуже молочна вона.
— А скільки ж корова дає молока?
— Не здоїш до вечора — стерпне рука.
Поглянув тут дід на корову свою:
— Навіщо ж я, Манько, тебе продаю?
Корови своєї повік не продам —
Таку худібчину держатиму сам.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

субота, 19 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Світ багатий, безмежно широкий..."

Ригор Крушина
* * *
Світ багатий, безмежно широкий,
І пригод зна без ліку баніт…
Сорок літ я не бачив сороки
І не чув солов’я тридцять літ.
Кажуть люди, сорока — крадійка.
А мені, може, щастя несе.
Залопоче вона, чародійка, —
Горобців наче вітром стрясе.
Білобока мені цокотуха
Нагадала про те, як я ріс.
І з грудей моїх здушена скруха
Витягає дошкульний свій спис.
І здаля вже сопілка співає,
І сорока лящить на вікні.
Ну а де ж соловейко? Немає.
Не чувати його в чужині.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

пʼятниця, 18 січня 2013 р.

Володимир Некляєв, "З ненависті — відтак з усіх чуттів..."

Володимир Некляєв
* * *
З ненависті — відтак з усіх чуттів,
Що в нім жили…
Хоч він почав з любові.
А вже тоді, як на хресті висів,
Ненависть панувала в кожнім слові.
Любові не вчувалося й між слів.
Юрба, як завжди, в сто очей зорила,
А він конав, гадаючи щосили:
«Заради чого це?» —
Та не зумів
Одповісти…
Хотів був скрикнуть люто:
«З ненависті! Відтак з усіх чуттів…»
Але замкнули рот криваві пута.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

четвер, 17 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Дон Кіхот"

Ригор Крушина
ДОН КІХОТ
Мадридом тішиться душа!
І знов бере охота
Піти, де пам’ятник пиша
На славу Дон Кіхота.
І я при статуї стою,
І образ на прикметі.
Я бачу долю тут свою
На чорнім монументі.
Стоїть собі худий цибань,
Погордий до зневаги,
До грубіянських кепкувань
Та ницої уваги.
У ньому віра й спрагота.
Шукав він правди в світі.
Йому грозилися літа
Лихі й несамовиті.
Порожні в темряві млини
Мов недруги-приблуди.
Крутили крилами вони
І чатували всюди.
Герой безстрашно прямував
Життєвою тропою.
Своїх ідей не плямував
Нікчемністю сліпою.
Я коло статуї стою,
Здавивши самоти́ну,
І Дон Кіхотові свою
Звіряю злу годину.
Шляхетний лицарю, навій
Мені могутню звагу.
Сьогодні я, йдучи на бій,
Узяв перо — не шпагу.
І я з млинами воював,
Де пил мололи жорна.
І стиха вітру вторував,
Співаючи мажорно.
Поглянь! Дорівнююсь тобі,
Такий, як ти завзятець.
А хтось торочить у злобі,
Немов я винуватець.
А завинив я тут, мабуть,
Піднесеним змаганням.
Сміється лжі ворожа суть
Пречистим пориванням.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.