Ригор Крушина
МОЇМ БРАТАМ
Мов з крони цвіт, життя завій
Вас розігнав в усі усюди,
І кожен — хрест нестиме свій,
Але Вітчизни не забуде.
Мої розвіяні брати
Аж за кряжами Гімалаю!
До вас пишу свої листи
Й у мріях-марах надсилаю.
Сплелися нервами рядки,
Страхо́м пройнявшись пережитим:
Кругом обпалені грудки —
Вогонь пройшов, мов град над житом.
Недоля знищує мости,
Жене бездомних чужиною.
Але і я, й мої брати
Натхнуті згадкою снажною.
Як ми, ступивши на поріг,
Родинний гомін чули з хати,
Як об Великодні пиріг
Між нас, дітей, ділила Мати.
А нині сплинули в імлі
Думки з журботою терпкою.
Ми — на мандрі́внім кораблі,
Де ні притулку, ні спокою.
Ми всі пізнали жах і сум.
Рипить життя в жебрачім стані.
Вщухає все: в пісках самум,
І шуря-буря в океані,
І в білих тундрах холоди,
І в горах грізні землетруси.
А шум берізок молодих
Не мовкне в серці білоруса.
Щорік лунає він гучніш, —
Шлях до Вітчизни прокладає…
І сміху, й сліз, як і раніш,
Душа збентежена жадає.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
