Ригор Крушина
ЗНОВУ ЮНИЙ
У парку — казка наяву:
Трава видзвонює трамваєм,
І ніжно квіточку живу
Метелик криллям сповиває.
А дуб шепоче… Так мій дід
Шептав молитву в апогеї.
І я, в душі стопивши лід,
Питаюсь юності своєї:
— Ти в ліс ходила по гриби?
Суниць доспілих назбирала?
Чи спер тебе той культ доби
Світлополоха-канібала.
З тобою разом я зборов
Чимало злигоднів і горя.
І от тепер я — юний знов —
Стрічаю сонце коло моря.
Про тебе, юносте моя,
На серце спогад теплий лине.
Та сила досі ще буя,
Й палкі трапляються хвилини.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
