середу, 13 березня 2013 р.

Василь Биков, "Кішка і мишка"

Василь Биков
КІШКА І МИШКА
Того дня мишка була сита, але її так розбирала юна допитливість, що всидіти довго на одному місці вона не могла. А в своїй темній нірці, де анічогісінько не видно, не чути, і поготів. До того ж вона знала: зовсім поруч, на подвір’ї, була сила-силенна всяких цікавин, надто в лопушинні, де бігали прудконогі комашки, сиділи, ворушачи вусами, чорні жуки, а на билинках крутили ріжками дивовижні равлики в твердих калачикуватих мушлях. А що мишка була дуже зичлива, то завжди чемно ставилася до тамтешньої дрібноти. Її теж ніхто болюче не кривдив, і вона гадала, що на подвір’ї нема чого боятися. Мишка прагнула бути оптимісткою.
Щоправда, вона якось чула, що десь там вряди-годи з’являється ворог усіх мишей — кіт. Але мишці він іще ніколи не траплявся, і вона чомусь була певна, що й не трапиться. Навіщо котові стежити дрібну полохливу мишку? Йому, либонь, куди приємніше вполювати великого пацюка. А з мишки наїдку, як з хрону.
Вона б могла тоді й не вилазити з нірки, але взяла та й вилізла.
На подвір’ї під лопухами було тепло, аж гаряче. І тихо: мабуть, худоба ще не вернулася з пасовиська. Неподалік у піску греблася квочка — стара зозуляста курка, яка квокнула разів зо два, помітивши мишку. Мишка шмигнула повз неї далі, але раптом коло призьби несамовито писнула. Звідкись згори на неї налетіли дві пазуристі лапи — бігти вже не було як. Відома річ, її спіймала кішка — молоденька, вертка, з гарними білими лапками. Мишка спочатку перелякалася, однак ті лапки торкалися її дуже ніжно, аж заспокійливо. І мишці здалося, що їй пощастило: куди гірше було б опинитися в страшних пазурах кота.
А так, може, нічого їй і не станеться. Мишка завжди на все дивилася з оптимізмом.
І справді, не завдавши їй великого болю, кішка обережно взяла її зубами й винесла на чисто виметене подвір’я. Мишка думала-думала й дійшла висновку, що кішка полуднувати нею не збирається. А то вона під’їла б у затишку, попід лопушинням. На подвір’ї нікого не було, і кішка поклала мишку на землю. Мишка, безперечно, могла б спробувати втекти, але вона не хотіла виявляти непослуху й сердити кішки. Вона сподівалася на краще. Тим часом кішка делікатно штурхнула її лапкою в бік, ніби підохочуючи бігти. І мишка побігла.
До нірки було вже зовсім близенько, коли кішка таки наздогнала її й міцно вп’ялася пазурами в спину. Мишці зі страшенного болю аж дух перехопило. Але незабаром вона заспокоїлася, бо кішка й не квапилася ласувати нею. То, напевно, була дуже добра кішечка, вона лише хотіла побавитися з мишкою. Тоді мишка застигла, і, неначе мертва, перекинулася голічерева. Така гра, очевидячки, припала кішці до душі, і вона обома лапками заходилася перевертати з боку на бік маленьку симулянтку, щоб та бавилася далі. Бавитися мишка дуже любила, хоч тепер і побоювалася трохи, але ніяк не йняла віри, що може статися якесь лихо. Надто вже приязно й лагідно ставилася до неї мила кішечка. Невже така звіринка годна з’їсти потульну мишку?
Мишка не раз мала нагоду втекти, надто коли, граючись, наближалася до лопушиння, проте їй не ставало відваги. А ще її ні на мить не покидав оптимізм: досі ж нічого лихого їй не сталося. Та от кішка чи то награвшись, чи з якої іншої причини боляче вкусила мишку за шию — сердезі аж в очах потемніло. Поклавши мишку коло ніг, кішка розглянулася круг себе — вона, певно, відпочивала. Чи, може, думала про те, щоб пустити мишку? Мала б пустити, бо мишці тепер було непереливки, навряд чи вона вже втече. Але мишка вірила.
Вона сподівалася добрості, особливо від такої славної молодої кішечки, якій вона не заподіяла нічого поганого. Навіть не розсердилася на неї. Мишка розуміла, що взагалі кішки — вороги мишок, але ж, мабуть, і кішки бувають різні: злі й добрі. Так само, як і миші. От вона, наприклад, дуже добросерда мишка, нікому ніякої прикрості не вчинила. Не покривдила жодної кішки. Нащо ж кішці вбивати її? Щоб пополуднувати? Але пополуднувати можна й іншою мишкою, не конче нею.
Кішка раз по раз озиралася на всі боки, ніби чогось чекаючи, а мишка каменем лежала на землі й розважала. Розважала про справедливість. Який усе ж несправедливий цей світ, де одні істоти дужі й зухвалі, а другі — слабкі й полохливі! Слабким і полохливим живеться тяжко. Мабуть, тому вони завжди дбають про справедливість, добрість і милосердя. Але дужим про це дарма! А й справді, пощо дужим милосердя? Дужі прагнуть ще більшої сили, бо силу дає тільки сила. А що ж тоді робити бідолашній мишці, якій майже перекусили карк?
Проте кішка зовсім не страшна, навіть гарна — і писочок, і вусики… Навіщо ж вона тоді облизується? Що це значить?
Зненацька кішка стрепенулася і зиркнула скоса на ґанок, до якого було зовсім недалечко. Мишка зіщулилася всім своїм маленьким тільцем: на ґанку, грізно вигнувши хвоста, стояв страшний мордатий кіт; він, либонь, уже вбачив звідти кішку з небогою-мишкою. Злякавшись, кішка міцно вхопила зубами мишку й кинулася попід лопушиння.
Там вона за одним нападом упорала сердешну мишку, яку навіть перед смертю зігрівала думка: «Добре, що вони врятувалися від кота!»
Мишка до останнього духу була оптимістка.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.