Іван Переверзін
* * *
Дощі розквасили дорогу,
а грім сурмив, сурмив тривогу,
і звіром вітер завивав…
Але дарма! На ту вершину,
зборовши в серці хуртовину,
зійшли ми твердо, без обав.
Там ні журби нема, ні чвані,
і всі обітниці, там дані,
до крихти сповняться, повір!
І це правдива нагорода
за дух незламний із природи,
за руки ніжні й гострий зір.
І через те, що поруч з нами
ширяв орел під небесами,
збагли ми істину одну:
«Ніщо в долині яв і сни всі,
та як із небом поріднився,
то злюбиш ти і твердь земну».
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
