Володимир Некляєв
ВЕЛЕТОВА ГОРА
1
Гримнув він гору
в чоло —
Впала надколота:
«Велете, осьде —
срібло́
Й розсипи зо́лота».
Мовчки, мов та німина,
Рушив.
Устала
І залишилась вона
Там, де стояла.
2
Згодом назад він
ішов,
Гримнув — не
впала.
«Що ж ти, —
спитала, — знайшов?
Сила — і та
вже пропала».
Глянула — темно в очах!
Що то за сила!
«Ти запинила мій
шлях…»
3
І відступила.
Доли звільнила.
А він —
Знов на узгір’я.
…Стогін летів навздогін,
Повний зневір’я.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
