Володимир Некляєв
* * *
Руїни замку.
Вилюднілий кут.
Кругом шипшини миршаві,
похмурі.
Й обличчя жінки
на вцілілім мурі —
Коханки короля,
що правив тут.
Була вона коханкою чи ні,
Та владаря з’ясирила красою —
Він звати
наказав її святою
Й увічнити
На кам’яній
стіні.
Збитошний був король той, як дитя,
Не знавши меж ні
в щедрості, ні в злості…
Давно зотліли владареві кості
Під чахлими
шипшинами життя.
Ім’я його забуто
в тих краях,
Де збитки він
чинив, ходив війною,
Щоб ошуком
І міццю вогняною
В сусідах послух
сіяти
І страх…
Та пал блакитний
досі ще не зблід
Очей
жіночих! —
Ллється на
розлоги…
І сяє смутком
Давньої пожоги
Зухвало-вільний
Полочанський вид.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
