середа, 16 жовтня 2013 р.

Володимир Некляєв, "Кумир"

Володимир Некляєв
КУМИР
«На, — він сказав. — Повір — і не помреш.
Мене і рід мій ти переживеш».
І я йому повірив. Навмання,
Мов звір, з його руки злизав дання.
«Не бійся, — він шептав, — не бійся, їж…»
Змертвив мене — і воскресив пізніш.
Відтоді він допитувавсь, чому
Повірив не собі я, а йому?
Хоч світлої, хоч темної доби
Мене він мордував: «А що, якби…»
«Ні! — я кричав. — Ти Богом був моїм!»
І страхом я поймався поряд з ним.
І розпач став між нами, мов стіна.
А згодом він сказав ізнову: «На…»
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

вівторок, 15 жовтня 2013 р.

Михась Скобла, "Душа"

Михась Скобла
ДУША
Чи довго ще від спраги мліти,
П’ючи з порожнього глека,
І жити з латаної свити
Ти будеш, душе пломінка?
Бредеш, минаючи розтоки,
Зорею сяєш цілий вік.
А вслід лунає сміх жорстокий,
Тих, хто на хрест тебе прирік.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

середа, 9 жовтня 2013 р.

Михась Скобла, "Вовкулака"

Михась Скобла
ВОВКУЛАКА
Сонний сад зашумів і змовк,
Плющ посох на вогні шипшини.
Вовкулака, людинововк,
Притулився вночі до шиби.
Пуща домом йому була,
Мав і серце він вовче, грізне,
Та, пустившись свого кубла,
До своєї прийшов Вітчизни.
Він тримався, мов справжній звір:
Упійма дичину — і слизне.
А сьогодні забився в двір
І припав до вікна Вітчизни.
Скрізь у селах на всіх собак
Огризався цілком по-вовчи,
І хрестився люд: — Вовкулак!
Хто ж вовчиськові гляне в очі?
А в очах його — людський жах,
А в очах тих нема бажання
Попроситись під теплий дах.
Вибирайтесь на полювання!
Гей, господарю й гостю, йдіть!
Він чекатиме вас у пущі:
Шерсть на карку, мов срібна щіть,
Очі зимні, як смерть, видющі.
Він заплута сліди вкінець,
Від тяжкої втече погоні,
Знайде згубу собі їздець,
І в болоті потонуть коні.
А як стихне переполох,
Він згадає заклин над рання,
І перекидьки шасне в мох,
І зариє там вовче вбрання.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

понеділок, 7 жовтня 2013 р.

Михась Скобла, "Брат"

Михась Скобла
БРАТ
Раз у раз бачу дивний обряд, 
Не дали йому назви ще люди, —
Каже зайда мені: — Я твій брат.
Як настирного збутись приблуди?
Рідняків своїх завжди я рад
Привітати у себе в гостині.
Та приходить чужак: — Я твій брат,
І ми жити в братерстві повинні.
Ми частуємось, хто чим багат, —
Кров і дух нас ріднять, — та до вуха
Знову голос летить: — Я твій брат…
І слова ті, що чув їх стократ,
Невідчепні, як спасівська муха.
Хоч би де, — при пашні, на гульні, —
Я нічусь, як накидача стріну.
Вже за старшого став він мені
І торочить про це без упину.
І кричить уже владно той хват,
За петельки вхопивши в куткові:
Як, мовляв, ти молодший мій брат,
То й коритися мусиш браткові!
Хитроокий напівазіат,
Про братерство своє не змовкає…
І спитати я хочу, як брат:
«Часом, брате, ти звешся не Каїн?»
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

середа, 2 жовтня 2013 р.

Михась Скобла, "Дівчина"

Михась Скобла
ДІВЧИНА
Душу геть відгонили вуста —
Хмарка доброчесна ніжнокрила
У сльоту на чорні болота
Відлітати зовсім не хотіла.
В тужній порожнечі серед мли,
Як молитва, чулися ридання.
Замерзали сльози. А коли
Повня залила небес підбання
Дівчина під двері підійшла,
Стомлено постояла на ґанку.
Тільки не вернула вже душа
Ні вночі,
Ні потім на світанку.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

вівторок, 1 жовтня 2013 р.

Іван Переверзін, "Прости мені! Молю, благаю..."

Іван Переверзін
* * *
Прости мені! Молю, благаю…
І ти простиш мені усе.
Єдина пристрасте безкрая,
твій дух життя мені несе.
І я тобі пробачу сповна,
лише на мене подивись.
Яка ж ти чиста й безгріховна
в моїх очах, що вбрали вись!..
Мене не кинеш ти в розпуку,
мій світе я́сний, між темнот.
Ти наче злигоднів науку
пройшла, не збувшися чеснот…
Ти раз у раз мені прощаєш…
А може, каєшся сама?
І все на світі розбираєш,
і лиш любов тебе трима.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.