Іван Переверзін
* * *
Підвівся, глянув у вікно,
а там — о Боже мій! — давно
вже вийшов місяць і осяяв:
тайгу, і плесо, і багву —
усе, чим дихаю й живу,
і душу видивом охаяв.
І тиша, наче той кришталь:
гукнеш — і хащувата даль
скалками лун озветься в лісі.
І голосних своїх пісень,
аж поки займеться на день,
пташня співатиме у стрісі.
Перед тобою — неба шир,
де місяць ясний з роєм зір,
перед тобою — ліс гриватий.
Поете, слухай їхній шум:
тебе він сповнить світлих дум —
душа запрагне віршувати.
Чуттям розпалений украй,
ти ні про що не забувай,
усе на світі варте Слова:
і чорні потемки нічні,
й берези сріберні ставні,
й тайгове озеро-підкова.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
