неділя, 5 жовтня 2014 р.

Михась Скобла, "Квітень по дорозі в Заслав'я"

Михась Скобла
КВІТЕНЬ ПО ДОРОЗІ В ЗАСЛАВ’Я
Дошумує в березах, що в бутлях, вино.
Над болітцем засохне туману стеблина.
Пасажири зорять, як вагонне вікно
Верховини стинає, немов гільйотина.
Сполотнілий, не зможе покинути гай
Залізниці, що швидкостей прагне найдужче.
Хоч себе за корони липучі тягай,
Хоч пручайся — не пустить коріння клятуще.
Наче взимку русалки — волоссям у лід,
Повлипали в надхмар’я берези край колій!
І стоїть, мов в останній зривається літ,
Прикайданений гай у журбі ясночолій.
Гаю мій, найпишніша з весняних окрас,
Жертв даремних, о світлосте ваша, не треба…
А як глянеш угору — потішить нараз
У березових наліпках знічене небо.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.