пʼятниця, 5 грудня 2014 р.

Михась Скобла, "Відсіпся поїзд, рушив до столиці..."

Михась Скобла
* * *
Відсіпся поїзд, рушив до столиці,
Пірнув у морок, нібито в тунель.
Допоки спиш, чекає на стільниці
Не скінчений опівніч ритурнель.
Знебула залізниця враз зімліє,
На рейках зблисне місяць, мов тавро.
Тобі ж насниться баба Соломія,
І сонник розшифрує — на добро.
А я, на склі festina lente стерши,
Мчу, як вовкун, по згір’ях і подах,
Невиспані поезії не вперше
Дописую на сиплих поїздах.
На строфи їх, мов доля невблаганна,
Дрібнила путь, коли спинявся рух —
Драбина металево-дерев’яна,
Що стане і зачепить небокруг.
Березник листям приполу заслав їй
І, вмить одбігши, скинув руки ввись.
Досни мій сон у вранішнім Заслав’ї!
Я ніби сон, тебе недодививсь.
І навіть поїзд, їдучи вже згладка,
Хитнеться вайлувато вбік до хат.
Ти спиш в одній з них, наче уніатка,
Між церквою й костелом акурат.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.